Унікальний геній української науки

  Головна наукова установа України відмічає свій черговий день народження. Одним з організаторів і першим головою-президентом Української Академії Наук був В.І.Вернадський. Це вчений зі світовим ім'ям.

  Його життя й наукова діяльність тісно пов'язані з нашою державою. Він був українцем не лише за походженням. Думкою й душею Володимир Іванович завжди був з Україною, а українську культуру і мову вважав рідними. Восени 1917 р. через свої політичні переконання змушений був рятуватися на Україні від переслідувань російських більшовиків, за що навіть отримав прізвисько "впертий хохол".

 І до сьогодні залишаються актуальними слова вірша Вернадського про Україну, який він написав ще у 1880 році:

Украина, родная моя сторона,
Века ты уже погибаешь…
Но борешься, бьешься, бедняжка, одна

И в этой борьбе изнываешь…
В минуту погибели крайней твоей
Детей твоих дух пробуждался,
Старались свободу найти от цепей
И ум их тобой восхищался…

  Ознакою освіченості людини Володимир Іванович вважав знання іноземних мов. Він сам знав багато європейських мов (13, а може й 20). Це дало йому можливість плідно листуватися з багатьма відомими вченими, діячами культури того часу – М.І. Андрусовим, О.Д. Архангельським, О.О. Богомоловим, М. Склодовською-Кюрі, А. Лакруа, Ю.Ф. Левінсон-Лейнгом та багатьма іншими. В архіві вченого зберігаються понад 2000 кореспонденцій. Крім масштабності наукового доробку та величини особистості В.І. Вернадського, досить активною була його громадська діяльність. Зокрема, у часи, коли регіони Росії охоплював голод, він брав активну участь у зборі коштів на допомогу голодуючим. 

  На схилі свого життя Вернадський написав:

"Немає нічого сильнішого, ніж жадоба пізнання і сила сумніву... Це прагнення - основа наукової діяльності. Тільки це дасть можливість не стати яким-небудь науковим пацюком, який риється серед усілякого книжкового мотлоху і сміття. Тільки це примушує жити, страждати і радіти серед учених праць, серед наукових питань". "Я шукаю правду і відчуваю, що можу померти, можу згоріти, шукаючи її, але мені важливо її знайти. А якщо не знайти, то прагнути знайти цю правду, якою гіркою, примарною чи поганою вона не була б".

 Дві вищенаведені цитати розділяє 56 років - одну з них він написав на початку свого наукового шляху, а іншу - наприкінці. Між ними - ціле життя Вернадського. Життя, яке засвідчило, що його кредо була і залишилася наука.

 "Я вірю у велике майбуття і України, й Української академії наук..."