75 років тому, 18 січня 1942 року, до Кельна вирушив із Харкова перший ешелон із 1117 робітниками. Із Києва перші робітники виїхали дещо пізніше, 22 січня (1500 осіб). Загалом, за приблизними підрахунками, на примусові роботи до Німеччини було вивезено 1,7–2,4 млн українців. Це було наймасовіше застосування праці іноземців в економіці окремої держави із часів використання рабської праці.
Перебуваючи на роботах у Третьому райху, "остарбайтери" виснажливо працювали, голодували, помирали від інфекційних хвороб і виснаження. Ось як описує "щасливе" життя та працю українців у Німеччині одна з вивезених дівчат:
Привіт всій родині,
до рідної хати,
Де плаче і туже
замучена мати,
Де білені стіни моїми
руками,
Де топтані стежки
моїми ногами.
Де я посадила пахучії
квіти,
Що вже відцвіли,
снігами покриті.
Де ластівка вільна
уже не літає
І голосом вільним уже
не співає.
Як матінка рідна
тепер поживає,
Мабуть, щогодини мене
згадує,
Як голосом дзвінким
співала,
Як рідну неньку
кохала.
Тепер я, мамо, пісні
не співаю,
Тільки ту дорогу
щодня проклинаю,
Бо в чужій
стороні сонечко не гріє,
Немає вас, мамо, -
ніхто не жаліє…
Привіт батькам рідним
від їхньої дитини,
Що далеко взята від
родини
Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі у 1946 році визнав
примусову працю іноземців, яку використовували в нацистській Німеччині, злочином проти людяності та порушенням норм міжнародного права.
Інформаційні матеріали Українського інституту національної пам'яті.
Спогади малолітньої остарбайтерки.
Немає коментарів:
Дописати коментар